ПОЧАТКОВА ЗАГАЛЬНОВІЙСЬКОВА ПІДГОТОВКА В ОСВІТНІХ ЗАКЛАДАХ НА МЕЖІ ХХ – ХХІ СТ. ЯК ЗАПОРУКА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ (НА ПРИКЛАДІ ДОНЕЧЧИНИ)

Анотація

Мета статті полягає в аналізі необхідності запровадження початкової загальновійськової підготовки (ПЗВП) на межі ХХ–ХХІ ст. як стратегічного елемента системи національної безпеки України на прикладі Донеччини, а також в обґрунтуванні інтегративної спільнотної моделі її реалізації для деокупованих і прифронтових територій. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, системності та регіонального підходу. Це дозволило розглянути еволюцію нормативно-правової бази ПЗВП крізь призму динаміки державотворчих процесів та проаналізувати наслідки формального підходу до військово-патріотичного виховання в окремо взятому регіоні. Також використано метод компаративізму для зіставлення радянської та національно орієнтованої моделей підготовки молоді. Наукова новизна полягає в тому, що вперше в українській науці запропоновано інтегративну спільнотну модель ПЗВП, адаптовану до специфіки Донеччини, яка поєднує шкільну освіту, ветеранський досвід та цифрові технології (OSINT) у контексті протидії гібридним загрозам. Висновки. Встановлено, що в умовах російсько-української війни переосмислення ролі ПЗВП є критично важливим для формування національної стійкості. Історичний аналіз Донеччини довів, що ідеологічний вакуум та слабка патріотична підготовка у 2000-х роках стали чинниками вразливості регіону перед агресією 2014 року. Сучасні реформи створюють підґрунтя для подолання цих прогалин через залучення ветеранів та практичну спрямованість навчання. Дослідження ПЗВП є ключовим для розуміння соціокультурного контексту прифронтових територій, адже дозволяє зміцнити національну ідентичність та підготувати громадян до спротиву. Аналіз свідчить про унікальність безпекових викликів регіону, що вимагає впровадження гібридних форматів навчання та посилення «цифрового імунітету» молоді.