РЕЦЕПЦІЯ ЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО ОБРАЗУ “ЗАХОДУ” В ІСТОРІОГРАФІЧНІЙ СПАДЩИНІ ВОЛОДИМИРА АНТОНОВИЧА
DOI:
https://doi.org/10.69550/3041-1467.3.304746Ключові слова:
Володимир Антонович, історіографія, ідентичність, цивілізація, слов’янський світ, ЄвропаАнотація
Мета статті – дослідити сприйняття образу “Заходу” в цивілізаційних поглядах та уявленням Володимира Антоновича у загальному контексті ґенези української цивілізаційної думки ХІХ століття. Методологія дослідження опирається на насамперед на принципи історизму, системності, науковості, об’єктивності, а також на використання загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний) методів. Наукова новизна полягає насамперед у тому, що ми вперше підходимо до проблеми уявлень Володимира Антоновича про “Захід” як окремої самодостатньої проблеми. У статті увиразнено цивілізаційні погляди та уявлення цього вченого. Висновки. У статті досліджено погляди вченого на питання проникнення європейських впливів в Україну. Досліджено внесок Володимира Антоновича у зміну слов’янської ідентичності українських інтелектуалів на європейську. З цієї точки зору проаналізовано основні наукові та публіцистичні праці Володимира Антоновича на історичну тематику. Особливу увагу приділено старанному прагненню В. Антоновича приховати свої погляди на цивілізаційну ідентичність. Тому значне місце у джерельній базі дослідження посідають спогади студентів та сучасників про погляди історика на європейський фактор. Також важливу роль у статті відведено аналізу листування В. Антоновича з друзями. Оскільки в листах не було жодної цензури, науковець набагато відвертіше виявляв тут свої погляди на цивілізаційну приналежність України, аніж в опублікованих наукових працях чи інших публічних текстах. У статті доводиться провідна роль В. Антоновича в процесі впровадження європейської ідентичності в українських істориків. Такого результату історик досяг не шляхом прямого доведення тези про європейську ідентичність України на сторінках історичних праць, а в приватному спілкуванні з довіреним колом своїх колег, учнів та послідовників. В. Антонович першим в українській історіографії подолав більшість слов'янофільських упереджень щодо Заходу і толерантно трактував західноєвропейські впливи на явища української історії. Перехід В. Антоновича до європейської ідентичності не означав повної відмови від слов’янства: він вважав слов’янство невід’ємною частиною європейської традиції. Виявилося, що історик неоднаково трактував різні складові Європи. Його особливо шанували римські народи (особливо Франція), і він мав значні упередження щодо германців.
Посилання
Антонович, В. (1995a). Киев в дохристианское время. Антонович В. Моя сповідь. Вибрані історичні та публіцистичні твори. Київ: Либідь, 577–592.
Антонович, В.(1995b). Киев в княжеское время. Антонович В. Моя сповідь. Вибрані історичні та публіцистичні твори. Київ: Либідь, 592–605.
Антонович, В. (1995c). Моя исповедь. Ответ пану Падалице (по поводу статьи в VII книжке “Основы”: “Что об этом думать?” и письма г. Падалицы в X книжке). Антонович В. Моя сповідь. Вибрані історичні та публіцистичні твори. Київ: Либідь, 78–90.
Антонович, В. (1995d). Очерк истории Великого княжества Литовского до смерти великого князя Ольгерда. Антонович В. Моя сповідь. Вибрані історичні та публіцистичні твори. Київ: Либідь, 622–743.
Антонович, В.(1995e). Погляди українофілів. Антонович В. Моя сповідь. Вибрані історичні та публіцистичні твори. Київ: Либідь,143–153. Антонович, В. (1991). Про козацькі часи на Україні. Київ: Дніпро.
Антонович, В. (1995f). Про українофілів та українофільство (Відповідь на напади “Вестника Южной и Ю.-З. России”). Антонович В. Моя сповідь. Вибрані історичні та публіцистичні твори. Київ: Либідь, 135–143.
Антонович, В. (1995g). Три національні типи народні. Антонович В. Моя сповідь. Вибрані історичні та публіцистичні твори. Київ: Либідь, 90–101.
Брайчевський, М. (1997). Європеєць рідної історії.Син України: Володимир Боніфатійович Антонович: у 3 т. Т. 1. Київ: Заповіт, 143–150.
Гермайзе, О. (1997). В. Б. Антонович в українській історіографії. Син України: Володимир Боніфатійович Антонович: у 3 т. Т. 2. Київ: Заповіт, 244–256.
Грушевський, М. (1997a). Володимир Антонович. Син України: Володимир Боніфатійович Антонович: у 3 т. Т. 1. Київ: Заповіт, 75–79.
Грушевський, М. (1997b). З соціяльно-національних концепцій Антоновича. Син України: Володимир Боніфатійович Антонович: у 3 т. Т. 1. Київ: Заповіт, 118–128.
Довнар-Запольский, М.(1997). Исторические взгляды В. Б. Антоновича.Син України: Володимир Боніфатійович Антонович: у 3 т. Т. 2. Київ: Заповіт, 235–239.
Єгунова-Щербина, С. (1997). Пам’яті В. Б. Антоновича. Син України: Володимир Боніфатійович Антонович: у 3 т. Т. 1. Київ: Заповіт, 373–377.
Кордуба, М. (1997). Зв’язки Володимира Антоновича з Галичиною. Син України: Володимир Боніфатійович Антонович: у 3 т. Т. 2. Київ: Заповіт, 165–200.
Листи [В. Антоновича]. (1997). Син України: Володимир Боніфатійович Антонович: у 3 т. Т. 1. Київ: Заповіт, 226–323.
Листування. (1997). Листування Володимира Антоновича з Михайлом Драгомановим. Син України: Володимир Боніфатійович Антонович: у 3 т. Т. 2. Київ: Заповіт, 103–129.
Славінський, М. (1997). Спогади. Син України: Володимир Боніфатійович Антонович: у 3 т. Т. 2. Київ: Заповіт, 211–225.
Стороженко, М. (1997). Із споминів. Син України: Володимир Боніфатійович Антонович: у 3. т. Т. 1. Київ: Заповіт, 406–411.
