ТВОРЧІСТЬ МИХАЙЛА МАКСИМОВИЧА В ІСТОРІОГРАФІЧНІЙ РЕЦЕПЦІЇ МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО
DOI:
https://doi.org/10.69550/3041-1467.3.304742Ключові слова:
М. Грушевський, М. Максимович, історіографічні образи, українська історіографія, рецепціяАнотація
Мета дослідження полягає у з’ясуванні особливостей історіографічного дискурсу Грушевського-максимовичезнавця. Методологічне підґрунтя становить міждисциплінарний підхід. При цьому важливу роль відіграли методи філософського, загальнонаукового та конкретно-історичного характеру. Особливий акцент зроблено на структурно-функціональному системному аналізі історіографічних фактів та методі критичного аналізу документального матеріалу. Наукова новизна статті полягає у спеціальному аналізі історіографічних студій М. Грушевського, присвячених інтелектуальній біографії М. Максимовича. Висновки. Підсумовуючи максимовичезнавчу рецепцію М. Грушевського, насамперед звернемо увагу на її провідну рису, що, на нашу думку, є визначальною для духу всієї історіографічної спадщини вченого. Це – розуміння пріоритетності інтересів науки, втілене у відомому гаслі самого видатного дослідника – nemini credere, проголошеному ним на зорі наукової кар’єри та послідовно застосовуваному на практиці. Завдяки такій критичній поставі, історіографічні праці М. Грушевського, присвячені його видатному попереднику (““Малороссійскія песни” Максимовича і століття української наукової праці”, “Сто літ українського народництва”, “Розвиток українських досліджень у ХІХ столітті і вияви у них основних питань українознавства” та ін.), відступають від попередньої апологетичної традиції у його сприйнятті, й постають спробами інтелектуальної біографії, яким притаманне не стільки захоплення величчю досліджуваної постаті, скільки намагання показати її в контексті процесів і подій українського дев’ятнадцятого століття, виявити та пояснити читачеві не лише видатні досягнення, але й нерідко прикрі прорахунки. Такий методологічний підхід М. Грушевського виявився надзвичайно плідним та значною мірою пояснює тривалу популярність його максимовичезнавчих спостережень, що не втратили своєї впливовості й до сьогодні.
Посилання
Багалій, Д. І. (2001). Вибрані праці: У 6 т. Т. 2: Джерелознавство та історіографія історії України. Харків: Золоті сторінки.
Грушевський, А. С. (1906). М. А. Максимович (1804 – 1873). Из украинской историографии ХІХ в. Известия Отделения русского языка и словестности Императорской Академии Наук, ХІ, 1, 375–416.
Грушевський, М. (1928). Сто літ українського народництва. Первісне громадянство та його пережитки на Україні. Науковий щорічник за 1927 рік, 1–3, 3–8.
Грушевський, М. (1984a). Костомаров і новітня Україна. Український історик, 1–4, 148–170.
Грушевський, М. (1984b). “Малороссійскія песни” Максимовича і століття української наукової праці. Український історик, 1–4, 113–142.
Грушевський, М. (1990). Розвиток українських досліджень у ХІХ столітті і вияви у них основних питань українознавства. Український історик, 1–4, 28–44.
Дорошенко, Д. (1996). Огляд української історіографії. Київ: Вид-во “Українознавство”.Пиріг, Р., Тельвак, В. (2016). Михайло Грушевський: біографічний нарис. Київ: Либідь.
Пиріг, Р., Тельвак, В. (2021). Михайло Грушевський: життєпис на тлі доби. Херсон: Видавництво ОЛДІ-ПЛЮС.
Тельвак, В. (2002). Методологічні основи історичних поглядів М. С. Грушевського (кінець ХІХ – початок ХХ століття). Київська Старовина, 2, 3–28.
Тельвак, В. (2006). Постать Михайла Грушевського в польській історіографії (кінець ХІХ – ХХ ст.). Український історичний журнал, 5, 67–82.
Тельвак, В. (2008). Діяльність Михайла Грушевського еміграційної доби в дискусіях першої половини 20-х років. Історіографічні дослідження в Україні, 18, 181–203.
Тельвак, В. (2010). Грушевськознавство: методологічні проблеми поступу. Краєзнавство, 3, 29–35.Тельвак, В. В.,
Тельвак, В. П. (2021). Сучасне грушевськознавство: здобутки, втрати, перспективи. Український історичний журнал, 5, 4–16.
Тельвак, Вікторія, Тельвак, Віталій. (2005). Михайло Грушевський як дослідник української історіографії. Київ-Дрогобич.
